Відповідно до положень ст.1 Закону метою створення громадського об’єднання є здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Тобто, ГО може діяти як для захисту інтересів своїх членів, так і для захисту інтересів осіб, які не є його членами. Такий підхід відповідає міжнародним стандартам правового регулювання статусу ГО.
За організаційно-правовою формою громадські об’єднання поділяються на громадські організації або громадські спілки, з цього переліку виключено політичні партії.
Новелою є те, що вперше визначено принципи утворення і діяльності громадських об'єднань, до них належать принципи: добровільності; самоврядності; вільного вибору території діяльності; рівності перед законом; відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); прозорості, відкритості та публічності.
Відповідно до ч.3 статті 7 Закону засновниками громадського об'єднання можуть бути 2 особи, коли раніше була вимога про те, що мінімальна кількість засновників громадської організації – 3 особи.
На відміну від статті 13 Закону «Про об’єднання громадян» 1992 року, стаття 11 новоприйнятого Закону розширює перелік відомостей, які повинні бути включені до статуту. Зокрема, положення Статуту тепер повинні регулювати серед іншого і:
• повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі – керівні органи) громадського об'єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також, для громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи,
• порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об'єднання, та її заміни;
• періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об'єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв'язку;
• порядок звітування керівних органів громадського об'єднання перед його членами (учасниками);
• порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об'єднання та розгляду скарг.
Стаття 16 Закону «Про об’єднання громадян» 1992 року встановлювала, як підставу для відмови у реєстрації об'єднанню громадян, суперечність назви чи статутного або інших документів вимогам законодавства України. Натомість, у ч.10 ст.12 Закону встановлено чіткий та вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації громадського об'єднання, а саме: наявність у статуті та рішеннях, відображених у протоколі про утворення громадського об'єднання, положень, що не відповідають Конституції України, статті 4 Закону («Обмеження щодо утворення і діяльності громадських об'єднань»); та порушення вимог статей 7 («Засновники громадського об'єднання»), 10(«Найменування громадського об'єднання») цього Закону.
Варто відзначити, як позитивне, положення ст.21 Закону («Права громадських об'єднань»), яким передбачено право громадських об’єднань звертатися до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами, що відповідає ст.40 Конституції України. Доречно також додатково вказати, що порядок розгляду таких звернень громадських організацій регулюється чинним законодавством України про звернення громадян (зокрема, Законом України «Про звернення громадян», дія якого повинна поширюватися, як на окремих громадян, так і на громадські об’єднання).
Новим Законом передбачено такі нововведення у сфері діяльності громадських об’єднань:
• знижено вік для засновників молодіжної громадської організації – з 15 років (Закон 1992 року) до 14 років;
• закріплено право юридичних осіб приватного права бути засновниками громадських об’єднань, утворених у формі громадських спілок;
• за громадськими об'єднаннями зі статусом юридичної особи закріплено право на здійснення підприємницької діяльності безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню;
• більш детальне врегульовано порядок утворення громадської організації, встановлено вимоги до протоколу установчих зборів;
• більш детально врегульовано процедуру реєстрації громадських організацій та відмови у такій, в т.ч. встановлено на нормативному рівні строк розгляду документів для реєстрації (7 днів), передбачено необхідність інформування уповноваженим органом з питань реєстрації засновників про заснування чи відмову у такій рекомендованим листом із повідомленням про вручення, із наданням мотивованого рішення, посилаючись на відповідний закон.
Водночас, новоприйнятий Закон містить ряд положень, які можуть тлумачитися неоднозначно, чи потребують доопрацювання.
Зокрема, у ч.4 ст.3 Закону визначено принцип вільного вибору території діяльності організації, що передбачає право громадських об'єднань самостійно визначати територію своєї діяльності, крім випадків, визначених законом. Чи означатиме це на практиці, що місцеві організації, зареєстровані в одній адміністративно-територіальній одиниці, зможуть поширювати свою діяльність за межами певної області чи на кілька областей, не маючи там відокремлених підрозділів? Відповіді на дане запитання у Законі немає.
Новими є положення статті 22 Закону («Засади взаємодії громадських об'єднань з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування»). Втім, варто вказати, що конкретних засад законодавцем не визначено, а вказано лише на принципи взаємодії, які так чи інакше випливають із положень Конституції та цивільного законодавства України. Безперечно, наявність такої норми є необхідною, однак в даній сфері мали б були встановлені певні імперативні правила.
Згідно п.4 Розділу V «Перехідні та прикінцеві положення» Закону, статути (положення) громадських організацій, спілок громадських організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом протягом п'яти років з дня введення його в дію.